Так склалося, що за останні кілька місяців ми робимо вже друге інтерв’ю з музикантами, які пройшли через тяжкий розкол свого гурту. Звісно, для кожного музиканта в світі подібний досвід ставав великим стресом. І ті рішення, які мають бути прийняті в цій ситуації, ніколи не бувають простими та безболісними, але від них залежить майбутнє. Важливо не втратити обличчя у конфлікті, а потім тим самим обличчям ще й в бруд не вдарити, показуючи на що ти тепер здатен як музикант.
Співзасновники колективу «Гайдамаки» — тепер Kozak System — Іван Леньо (акордеон, спів) та Володимир Шерстюк (бас-гітара) розповіли нам про свою нову назву, поділилися рецептом музичного борщу, який неодмінно сподобається іноземцям, і розказали про те, чим скінчилася скандальна епопея з колишнім фронтменом гурту Олександром Ярмолою. Ну а на що вони здатні в музичному плані, хлопці вже показали на на концертах та фестивалях в Польщі, Чехії та Україні — і покажуть ще не раз на багатьох майбутніх виступах.
- Спочатку я просто не можу не спитати про нову назву, яку ви собі обрали — чи ви не думали про те, що у людей можуть з’явитися досить неоднозначні асоціації з іншим українським гуртом — Kazaky?
Іван: Ми думали, що можуть проводити такі аналогії, але й на цьому все. Те, що роблять ті хлопці, — це чистий шоу-бізнес і тимчасове явище. Що стосується Козацької системи, то це історія України та наших предків. Ми сповідуємо певні чоловічі цінності, які і виливаються в нашу музику. Kozak System — це не данина моді, це певна філософія. Ці два слова в повному обсязі показують те, чим ми живемо, мислимо, надихаємось. Козак взагалі у свідомості європейців — це такий потужний український воїн з чубом, гарними м’язами, це красивий і мужній чоловік. Такий собі український вікінг. А система — це єдність людей зі схожими системами цінностей.. Володимир: Сучасний козак повинен мати не тільки гарні м’язи, а й гарні манери. Ми хочемо трошки відшліфувати певні якості чоловіка, щоб вони знову заблищали в очах суспільства. Звичайні чоловічі риси: гідність, чесність, готовність прийти на допомогу, захистити жінку, дитину, Батьківщину. Іван: Ось як сьогоднішня молодь називає хлопців? Чєл, чувак, чорт, поц, пасажир, Вася... Так от, козак — це один з сучасних термінів ідентифікації чоловіка. Просто на жаль не на кожного скажеш «козак».
- Яким конкретно чином ви збираєтесь відновлювати ці риси в людях?
Іван: Своєю поведінкою і своїми піснями. Володимир: Чесним ставленням до мистецтва, до людей, які приходять тебе слухати, до музики, до життя — це все в комплексі. Музика не може існувати окремо від людини, яка її робить, слухає і т. д. Кожна людина під час життя повинна, як казав Подерев’янский, «превозмогать в себе поца». (Сміються — прим. авт.) Іван: І на цьому шляху треба пройти багато стадій. Для нас це шлях музичний, тому ми використовуємо нашу творчість для очищення себе і, можливо, завдяки нашому музичному меседжу це теж комусь допоможе в житті. Володимир: За часів «Гайдамаків» нам пощастило якось пролетіти повз шоу-бізнес. Натомість ми багато працювали в Європі. І зараз у нас немає потреби лягати під те, що в нас називається шоу-бізнесом. Ми робимо те, що нам подобається і все.
- Європейського курсу збираєтесь і надалі дотримуватись?
Володимир: Ми мислимо себе європейським гуртом. Ми жили там з ’97-го року і це вплинуло на наші смаки, ставлення до роботи, до себе, до мов, культури, інших країн... І все це в нашій музиці є зараз. Це такий великий zip-файл, який треба розпакувати і побачити там те, що і є нашою козацькою системою.
- Коли ви жили в Європі, ви заробляли тим, що грали на вулицях?
Володимир: Так, ми з цього починали і певний час з цього жили. Іван: Коли я вперше в житті грав на вулиці, в Гамбурзі, я був шокований, тому що за тиждень до того я складав державний іспит в аспірантурі київської консерваторії — півтори години сольного концерту. Було таке враження, що я потрапив із раю в пекло. Не встигнувши зійти з потяга, мені довелося одразу розчехляти інструмент... Володимир: Якого потяга? Автостопом їхали! Іван: Так, і ставати перед кав’ярнею і грати. Такими були перші наші кроки в Європу. Це дозволяло нам заробити гроші на їжу, а всю решту часу ми проводили в клубах, дивились як грають інші, тусувалися. Потім стали вставляти свої пісні в загальний сет, тому що ми починали з того, що грали ірландські пісні в пабах Гамбурга. Так виникла наша українська програма, яку ми потім почали грати замість ірландської.
- Але повернемося в теперішній час. Що ще змінилося в гурті, окрім назви і складу?
Володимир: Це найголовніша зміна. Музику багато років створювали саме ми. Тобто слухач, який прийде на концерт, здалека почує той самий драйв, ті самі рифи, ту саму мелодику, які були фірмовою ознакою музики «Гайдамаків». I тепер усе це стало фірмовою ознакою Kozak System. Іван: Зміниться ще ось що. Кожен колектив чомусь позиціонують через так званого лідера. Я в такій ситуації згадую слова Корчиньского, який сказав, що стаду баранів потрібен пес попереду і мент позаду. Нам не потрібен ані пес, ані мент. Ми доволі свідомий організований гурт. Тому ми сповідуємо бітловський підхід до творчості: де можна співати в чотири голоси, де можна не випинати нікого з так званих лідерів. Це груповий підхід до творчості.
- Але ж все одно в кожної групи є фронтмен, який і є лідером в очах публіки.
Володимир: У нас це Іван Леньо, хоча те, що він сказав, абсолютно правильно. Тому що щоб називатися лідером, треба самому писати всю музику, тексти, все аранжувати і піаритися за свій власний рахунок, а інші музиканти ніби наймані. Іван: Для чого гурт взагалі існує? Кожен по крихтах вносить в пісню свою душу і талант. Коли пісня тільки починає з’являтися на світ, це тільки натяк на те, що вийде в кінці. Хто саме в процесі творення пісні візьме на себе ініціативу і вкладе більше душі чи знань, ніхто не знає. Якщо говорити про створенні пісні цілком, то це собі можуть дозволити тільки барди. Ось бард може сказати: «Я автор пісні», бо він взяв гітару і заспівав свій текст. Все решта — це групова творчість. Тому ми проти того, щоб і журналісти, і самі вокалісти, так звані лідери, позиціонували себе як єдині автори доробку колективу. О’кей, я співаю більшість пісень, о’кей, я стою на сцені трошечки ближче до публіки, але це ні про що не говорить.
- Джим Моррісон відмовлявся виходити на сцену, коли групу оголошували як «Джим Моррісон та The Doors».
Володимир: Молодець! Поняття групової творчості було більш притаманне саме ’60-70 рокам. Ми не ретрогради, але були речі, які шкода, що втратилися. Наприклад, те, що сучасний слухач мислить не альбомами, а мр3-збірками, хітами і синглами. Це надзвичайно погано, тому що альбом — це як книжка: початок, кінець, розвиток, кульмінація і розв’язка. Іван: А зверніть увагу на тенденції в Україні — абсолютно зворотні ніж ті, які започатковував Моррісон. У нас були «ВВ» — перетворилися на «Олег Скрипка і «ВВ», були «Мандри» — перетворилися на «Фома і «Мандри», були «Плач Єремії» — стали «Тарас Чубай і «Плач Єремії», були «Океан Ельзи» — стали «Вакарчук і «Океан Ельзи». Це некрасиво, як на мене. Володимир: А люди ведуться. На Заході це набагато менше виражено. Групова творчість — це хімія співіснування абсолютно різних людей у творчому колі. Це коли ти приходиш на репетицію і не знаєш, що буде в кінці. Це злиття душ кількох людей. І Моррісон прекрасно знав це.
- Добре, а що тепер буде з гуртом далі?
Іван: Ми записуємо альбом. Пісні до нього вже готові, частина вже записана, триває активна робота в студії. Будемо знімати нові відео. Одне зняли і запустили — кліп «Шабля», друге готується до монтажу — «Гей Іване», кавер «Братів Гадюкіних». Знято і монтується третє — на пісню «Така Спокуслива» (на вірші Дмитра Лазуткіна). Влітку були фестивалі та ряд концертів, присвячених Євро-2012, серед них — концерти, які продовжують творчу співпрацю з польським гуртом Voo Voo, ще будуть фестивалі Woodstock Україна, Підкамінь, Бандерштат. Володимир: Ще з Тарасом Чубаєм працюємо над окремим проектом, слухачі якого не почують ні Тараса Чубая, ні Kozak System і водночас почують і те, і інше. Тобто це буде нова іпостась обох творчих одиниць. Перший спільний виступ відбувся у Львові в LeoFan, в рамках заходів до Євро-2012, перші записані пісні викладаємо в Інтернет.
- А чим найбільш запам’яталася робота над «Шаблею»?
Іван: Знімав Сергій Тахмазов, кіношний оператор. І коли ми побачили кліп в його першій редакції, ми були приємно вражені, бо це таке класне мікро-кіно. Ми отримали суцільне задоволення від зйомок, які проходили в неймовірно красивих місцях на березі Дніпра. Взяли з собою наших друзів, які стали головними героями. Один з них — Валерій Чоботар, який є тренером збірної Тернопільської області з фрі-файту. В нього реально козацький вигляд. Ми зробили його головним позитивним героєм, а негативним взяли нашого друга Дмитра Корчинського, який дуже колоритно виглядає, неймовірно фактурний чоловік. Цікаво, що зброєю, яку ми вибрали для дуелі цих двох героїв, стала не шабля, що є назвою пісні, а ножі. Бій був дуже динамічним, ми всі спостерігали за ним відкривши рота. Володимир: I ми всі позгоряли під сонцем. Навіть половина матеріалу не увійшла, бо в нас були страшенно червоні обличчя! (Сміються — прим. авт.) Іван: А ще ми зняли кліп на пісню «Така Спокуслива». Головні ролі зіграли наші друзі — народний артист України Остап Ступка та лідерка гурту Qarpa, письменниця Ірена Карпа. Цей кліп за музикою та настроєм абсолютно не схожий на те, що ми робили раніше. Це історія про стосунки чоловіка та жінки, яка показує дві абсолютно протилежні сторони своєї сутності. Вона здається цнотливою та порядною поряд зі своїм хлопцем, і він бачить її саме такою. Але коли його немає поряд, ми бачимо її абсолютно іншою… Якою саме — ви дізнаєтесь, побачивши кліп. Володимир: Ця пісня — своєрідний експеримент. Вона увібрала в себе нашу любов до балканської музики. Вона легка, весела та насичена позитивними емоціями. Іван: Режисером та автором ідеї кліпу став Тарас Дронь (компанія «NORD Production»), якого ми знаємо багато років. Було дуже приємно працювати з ним та його командою. Зйомки проходили в селі Гатне в будинку ще одного нашого друга, реєстрового козака.
- Що потрібен зробити український гурт, щоб почати виступати за кордоном?
Іван: Можна грати будь-який стиль, але обов’язково мають бути присутні етнічні мотиви твоєї країни. Я не знаю жодного українського гурту, який би по-справжньому міг бути зіркою в закордонному шоу-бізнесі. Але нам вдавалось бути хедлайнерами багатьох закордонних фестивалів. Це не означало, що ми маємо там тотальний успіх, але це говорило про те, що ми на правильному шляху. Це сталося завдяки традиційності нашого підходу до музики. Якщо казати, наприклад, про хіп-хоп чи реггі, то в тих країнах, звідки вони родом, є свої представники цих напрямків. Я не думаю, що хтось з України може робити реп краще, ніж це роблять на його батьківщині в Америці. Володимир: Взагалі всі світові гурти грають музику своєї землі. Всі використовують елементи різних стилей, але грають щось притаманне саме своїй землі. У The Beatles — це старовинна англійська та шотландська мелодика. Rammstein грає справжній німецький фолк, покладений на рифи. Боб Марлі — реггі, бо це Ямайка. Motorhead — панк та метал, бо ці стилі зародилися в Англії, вони замішані на тому культурному прошарку. Що ми бачимо в пострадянських країнах з рок-музикою? Всі тупо копіюють західні стандарти. А зараз ще гірше — українські групи тупо копіюють російські. Ми ніколи таким не займалися. Ми густо замішуємо музику на нашій рідній мелодиці. Іван: Краще ж спробувати справжній люля-кебаб в Туреччині, ніж ще десь! Чи еспресо — ніде смачнішої кави, ніж в Італії нема. Краще пиво — в Чехії. У кожної країни є щось своє, що тільки їй вдається краще за всіх інших. І в Україні так само, наша кухня абсолютно унікальна.
- Так, і іноземцям завжди подобається!
Володимир: Тому ось що треба зробити, щоб тебе запрошували грати в інші країни — принести їм щось своє. Ми робимо свій музичний «борщ» і він там подобається. Як би ми привозили американцям їхнє барбекю, а німцям — їхні сосиски, то кому воно б було там потрібне? До того ж воно ще й було б гіршим за їхнє. Іван: А було б краще — вони б все одно не прийняли, це вже політика. Ти ж маєш довести, що ти можеш грати на їхніх фестивалях, що в тебе рівень відповідний, бо на твоє місце претендує як мінімум 10 команд з Європи. Володимир: Так, потрібен високий рівень гри. Коли ти надсилаєш демо-запис, нікого не цікавить, якщо ти будеш казати: «Ой, вибачте, у нас в Україні просто погані студії, тому такий звук». Коли ти туди їдеш, ти конкуруєш не з «Океаном Ельзи» чи «ВВ», а з Offspring чи Prodigy. А потім ти граєш і бачиш, що вони стоять за сценою, слухають і тащаться. А будеш ти грати якийсь рок-н-ролл, то їм це смішно буде, бо у них в пабах рок-н-ролл той краще грають, ніж ти.
- На ювілейному концерті Олега Карамазова вами зацікавився Юрій Шевчук і запропонував разом попрацювати. Що з цього може вийти?
Іван: З цього може вийти дуже цікава штука, тому що він є не дуже традиційним представником російської школи року. І в його музиці поки що немає етнічних елементів, але вони туди дуже добре лягають. Він зацікавився тими мотивами, які я грав на акордеоні разом з Карамазовими, і спитав що це. Я пояснив, що це буковинські мотиви, деякі є гуцульськими, деякі молдовськими. І якщо все складеться добре, то ми спробуємо написати разом одну-дві пісні, а далі як Бог дасть.
- Щодо Олександра Ярмоли, якого ми досі так і не згадали, начебто його й не існувало ніколи. Ви взагалі спілкувалися з моменту розколу гурту?
Іван: Ні, нам не цікаво. І ми вже зрозуміли, що це не має ніякого сенсу. Володимир: За нас спілкувалися наші юристи. Іван: Він просто нещасна людина, він втратив справжніх друзів! Володимир: Ця історія вже скінчилася. В нас є зареєстрована торгова марка «Гайдамаки», якою ми можемо спокійно користуватися, але з огляду на реалії інформаційного простору і шоу-бізнесу, а також теперішню заплямованість цього слова, ми прийняли рішення взяти нову назву. Могло б бути двоє «Гайдамаків», але це якась безглузда плутанина, це нікому не потрібно. Тим більше Kozak System — це завжди було нашим гаслом. Ним і залишається.
